А поговорить...

Спонсор форума
Изображение

Re: А поговорить...

Сообщение Владимир 61 » 15 сен 2020, 21:43

Хороший текст
12 вересня о 17:15 ·
Дай бог
Дай бог слепцам глаза вернуть
и спины выпрямить горбатым.
Дай бог быть богом хоть чуть-чуть,
но быть нельзя чуть-чуть распятым.
Дай бог не вляпаться во власть
и не геройствовать подложно,
и быть богатым — но не красть,
конечно, если так возможно.
Дай бог быть тертым калачом,
не сожранным ничьею шайкой,
ни жертвой быть, ни палачом,
ни барином, ни попрошайкой.
Дай бог поменьше рваных ран,
когда идет большая драка.
Дай бог побольше разных стран,
не потеряв своей, однако.
Дай бог, чтобы твоя страна
тебя не пнула сапожищем.
Дай бог, чтобы твоя жена
тебя любила даже нищим.
Дай бог лжецам замкнуть уста,
глас божий слыша в детском крике.
Дай бог живым узреть Христа,
пусть не в мужском, так в женском лике.
Не крест — бескрестье мы несем,
а как сгибаемся убого.
Чтоб не извериться во всем,
Дай бог ну хоть немного Бога!
Дай бог всего, всего, всего
и сразу всем — чтоб не обидно…
Дай бог всего, но лишь того,
за что потом не станет стыдно.
Евгений Евтушенко (1932 - 2017)

Взято из
https://www.facebook.com/permalink.php? ... &ref=notif
Владимир 61
 
Сообщений: 4839
Зарегистрирован: 05 янв 2017, 18:16

Re: А поговорить...

Сообщение Владимир 61 » 30 сен 2020, 19:11

Лучшие стихи великих поэтов. Литература
27 вересня о 10:00 ·
Я не люблю
______________
Я не люблю фатального исхода.
От жизни никогда не устаю.
Я не люблю любое время года,
Когда веселых песен не пою.
Я не люблю открытого цинизма,
В восторженность не верю, и еще,
Когда чужой мои читает письма,
Заглядывая мне через плечо.
Я не люблю, когда наполовину
Или когда прервали разговор.
Я не люблю, когда стреляют в спину,
Я также против выстрелов в упор.
Я ненавижу сплетни в виде версий,
Червей сомненья, почестей иглу,
Или, когда все время против шерсти,
Или, когда железом по стеклу.
Я не люблю уверенности сытой,
Уж лучше пусть откажут тормоза!
Досадно мне, что слово «честь» забыто,
И что в чести наветы за глаза.
Когда я вижу сломанные крылья,
Нет жалости во мне и неспроста —
Я не люблю насилье и бессилье,
Вот только жаль распятого Христа.
Я не люблю себя, когда я трушу,
Досадно мне, когда невинных бьют,
Я не люблю, когда мне лезут в душу,
Тем более, когда в нее плюют.
Я не люблю манежи и арены,
На них мильон меняют по рублю,
Пусть впереди большие перемены,
Я это никогда не полюблю.
____________________________________
Владимир Высоцкий, 1969

Взято из

https://www.facebook.com/1stixi/
Владимир 61
 
Сообщений: 4839
Зарегистрирован: 05 янв 2017, 18:16

Re: А поговорить...

Сообщение Владимир 61 » 27 окт 2020, 14:41

Людмила Храпач
зображення значка
Адміністратор
· 31 хв ·
Одного разу миша помітила, що господар ферми поставив мишоловку. Вона розповіла про це курці, вівці та корові. Але всі вони відповідали: "Мишоловка – це твої проблеми, до нас вона ніякого відношення не має!»
Трохи пізніше в мишоловку попалася змія і вкусила дружину фермера. Під час лікування, дружині приготували суп з курки. Потім зарізали вівцю, щоб нагодувати всіх, хто приїхав відвідати хвору. І, нарешті, зарізали корову, щоб гідно нагодувати гостей на похоронах.
І весь цей час, миша спостерігала за тим, що відбувається через отвір в стіні і думала про речі, які ні до кого ніякого відношення не мають.
Мораль: якщо вас щось не стосується безпосередньо, не думайте, що це щось не вдарить Вас по голові.

Взято з

https://www.facebook.com/groups/5396223 ... &ref=notif
Владимир 61
 
Сообщений: 4839
Зарегистрирован: 05 янв 2017, 18:16

Re: А поговорить...

Сообщение Владимир 61 » 04 ноя 2020, 19:36

Чи можна збирати дрова в лісі? https://www.youtube.com/watch?v=Cyfz_jrXZXc
Владимир 61
 
Сообщений: 4839
Зарегистрирован: 05 янв 2017, 18:16

Re: А поговорить...

Сообщение Владимир 61 » 25 ноя 2020, 10:53

Ukrainian People Magazine
15 год ·
«ВИЛІТАЛИ ОРЛИ З-ЗА КРУТОЇ ГОРИ…»
Капусту квасили після Покрови. Вже як боязке осіннє сонце накупалося до тремтіння — у малих і більших діжечках, виставлених накисати «під соління», і дід Андрій вихлюпнув його разом із водою під сором’язливу калину. Коли масними скибками, наче халва в сільмазівській «бумазі», темніє крізь голі яблуні зораний город. А кури зупиняються на перерізаній плугом стежці отетеріло, як перед водою. Після того, як цюкнув перший приморозок, висрібливши молоду траву, щоб знала, що осінь! Коли все-все з двору сховане, чи накрите, аби не «вдарило морозом»: і восковий «кальвій» у ящичках, і «лідія» гронами у старій «лужо́ній» оббитій на дні мисці; і рябі та оранжеві, наче спечені, кабаки, і в розтріпаній старій корзинці з лози «послідня угорка», яку я тягаю по одній цілісінький день, і їсти мені не хочеться! Усе — по клунях, сарая́х, чуланчиках, і лиш вона — капуста, наче добряча молодиця на возі, вмостилася на дошках під погрібником, красуючись, притрушена горіховим листям, що жовтіє по ще зелених величезних головах! Ото тоді й квасять! А тижнів за два перед тим: «Хай трохи морозу хопить», — каже, складаючи піраміду з капусти, наша дорога сусідка і «моя» бабуся Марія Свистунка, й дід, мовчки погоджуючись, попахкує цигаркою.
— Топити? — цим словом дід дає старт, а бабуся й рада, бо їй без горо́ду — конче треба інших масштабних дій. Масштаб — літня кухня, куди дідусь заносить у подертому рядні вишневого хмизу на розпал і кладе біля плити. Та так же, щоб ні натрусити, ні натоптати, «бо баба нам дасть»! Тоді — качанчиків, дрівець. А вже потім — її величність капусту: по дві за раз, бо велика й важка!
Покрученими від дояркування пальцями баба Марія, наче вмиваючи кожну голову, вправно оббирає верхній лист, і капуста біліє цнотливо, вивершена на столику. Перемиті миски, шатківниця, діжечка, каструля, товкачка, копистка, тертушка, дерев’яні «ночвоньки»… А я завзято тру моркву до «поки набридне». Морквина не поміщається в моїй дитячій долоньці, чвіркає оранжами, підфарбовуючи «петриківський розпис» на стіні. Плакат старенький, пожовклий, вірш із нього я знаю напам’ять, і перекрикуючи тертушку, з морквою за щокою «виразно» декламую: «Засвіт встали козаченьки в похід з полуночі!»
— Та це ж пісня, — сміються старенькі. — Її співати треба, а не розказувати…
— А як вона співається?
— Як? — вив’язана біленькою хустинкою бабуся Марія, перемовчавши мить, заводить стиха своєї: «Вилітали орли з-за крутої гори…». Голос у неї молодий, дзвінкий, що — як заплющити очі — то здається, співає ота «дівчинонька», що згадується в кожній пісні… «Вилітали-буркотали, розкошів шукали», — підхоплює дід Андрій. Голоси їх зливаються, піднімаються кудись догори, до старого комина… У кухоньці стає ще затишніше й тепліше від того співу — аж так, що мені соромно жувати відкушену морквину. Я завмираю на своєму ослінчику, а старенькі виводять у два голоси про «літа молодії», що не вернуться, бо «не мають для чого»…
Поки пісня — в «ночвоньках», як називає їх бабуся, — вже повнісінько капусти: оттакенна білосніжна гора!
— Інко, а морква ж!
Я підхоплююся, та вже пізно! Дід Андрій розмашисто шурхає морквиною, з-під тертушки копичиться «жовто-гаряча», як олівець із моєї коробки, стружка. Не встигаю подавати миску за мискою. «Ех ти, помошниця наша миштательна!» — каже на мене дідусь, аж мені трохи соромно. Правда, ненадовго:
— Ба, а як ви знаєте, скільки солі — в капусту?
— Пучка знає…, — всміхається, не піднімаючи голови.
— А чого не можна разом з морквою жмака́ть?
— Бо пожмакане буде, — сміється бабуся…
Про те, нащо так багато капусти, я не питаю, бо квашену люблю, а оцю «Свистунівську» — найсмачнішу в світі — найдужче.
Бабуся змішує підсолену капусту з морквою, підтрушуючи руками. Дід товче в діжечку…
Осінній день котиться до вечора. Завмирає в моїй пам’яті й душі. Озивається рідними голосами — чистими й справжніми, як сама правда.
Інна Білоус

Взято з https://www.facebook.com/groups/feed/
Владимир 61
 
Сообщений: 4839
Зарегистрирован: 05 янв 2017, 18:16

Пред.

Вернуться в Барахолка

Кто сейчас на форуме

Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и гости: 1